Природне поновлення – чудова властивість лісів. Завдячуючи цьому, ліси без сторонньої допомоги можуть тисячоліттями існувати на зайнятій ними території. Так, покоління за поколінням деревні породи живуть, весь час вносячи в свій розвиток нове надбання, що відрізняє його від своїх попередників. Клімат і ґрунтові умови існують в постійній зміні, що заставляє дерева пристосовуватись до цих змін, виробляючи в собі нові властивості до виживання. Тому нове покоління відрізняється більшою стійкістю, кращою продуктивністю, набуваючи екологічних та фенологічних відмінностей. Такі постійні еволюційні зміни утворюють нові лісові популяції, формують корінні деревостани. Відбувається постійний взаємовплив живої і неживої природи. Збереження корінних деревостанів – головне завдання лісівників. Ліс – природне багатство, дає людям багато сировинних ресурсів, але незрівнянно  більше він дає людям іншої користі – природорегулюючої, бальнеологічної, водо- і ґрунтозахисної, рекреаційної. Якщо ми порівняємо сировинну користь лісу з його природозахисними функціями, то маємо таке співвідношення – перша складає лише 1/4 , тобто 25% корисної дії лісу, а решта ¾ (75 відсотків) це природозахисні. На жаль, людство ще не оцінило цю частину корисної дії лісу числом і мірою. Тому і в минулому, і тепер всі зусилля людей направлені на здобування головного сировинного ресурсу – деревини. Деревиною людство користується з початку свого існування. Перехід на інтенсивне добування деревини, особливо суцільним способом, змусило людей звернути увагу на зменшення лісів на планеті та відновлення їх. Тому розуміння лісокористування і лісовідновлення стали синонімами.

         Відновлення лісів відбувається двома шляхами – природнім та штучним. Враховуючи незрівнянні переваги першого від другого, працівники лісового господарства і лісова наука вже не одне сторіччя розробляють більш досконалі методи лісокористування, які могли би максимально сприяти природному відновленню лісів. У природніх умовах процеси природнього відновлення відбуваються повільно. Це пов’язано з багатофакторними взаємовпливами живої і неживої природи. На даний період лісовою наукою і практикою вироблено багато способів впливу на процес природного відновлення. Його можна стимулювати та направляти в потрібному для людини напрямку. Переваги природного відновлення беззаперечні перед штучним. По-перше, зберігається генофонд місцевих екотипів, самосів сам собі вибирає найкращі умови для проростання, формує стабільну кореневу систему, яка дає можливість стержневому корінню досягати максимальної глибини до 0,5-0,7 м. в перший же рік росту. Це забезпечує стабільний гідрологічний режим для сіянців. І , насамкінець, суттєва перевага в економічних показниках, тому що відпадає весь розсадниковий комплекс робіт, який займає до 60 % собівартості посадкового матеріалу. Щоб досягти успіхів у забезпеченні майбутніх зрубів достатнім і якісним природним відновленням, потрібно проводити цілий комплекс заходів по сприянню його появі. А для цього всім працівникам лісового господарства слід добре пам’ятати біоекологію деревних порід, які створюють ваші насадження, і правильно виконувати заходи по сприянню появи підросту. Тепер ми конкретно розглянемо це питання по унікальній лісотвірній породі наших лісів – дубу скельному. Ареал його в Україні значно звужений в порівнянні з дубом звичайним. Генезис дуба скельного (синоніми – гірського, горуна, сидячеквіткового) має свою багатотисячолітню історію. По багатьох наукових джерелах відоме поширення його на території Східної Європи ще до льодовикового періоду. В період похолодання він змушений був емігрувати в райони Середземномор’я, північ Африки, де перечекав несприятливі умови. А потім з відступом льодовиків, починаючи з раннього голоцену (7,5-8, 0 тис. років тому) всі дуби розпочали свій зворотній шлях на свою прабатьківщину. Першим повернувся дуб звичайний і зайняв найкращі умови для свого існування – пойми річок, низини і незначні підвищення. Після нього вернувся дуб скельний і зайняв місце в передгір’ї та окремі гірські і передгірські ділянки. В процесі своєї історії розвитку – філогенезу він пристосувався до бідніших умов місцезростання з сухішими грунтами, але залишив за собою значну теплолюбність та світлолюбність. Тепер його можна зустріти на Заході України, Криму, Кавказі та окремих острівцях інших районів. У Закарпатській області дуб скельний поширений в передгір”ї на висотах вище 400 м. над рівнем моря, а подекуди і на більш значних висотах на площі 14, 6 тис. га.

         Класичними його супутниками є бук лісовий, граб, які формують корінні деревостани. В області визначено вісім типів лісу – в грудових умовах свіжі і вологі діброви – Дг-3ГрДс; ГрБкДс, БкДс та свіжі і вологі судіброви з такими типами деревостанів. Фрагментарно зустрічаються сухі субори та сугрудки. Згідно з класифікацією типології Українських Карпат З.Ю. Герушинський запропонував назву типів лісу з дубом скельним – гірськими дібровами. У передгір’ї в цих типах лісу поширено цілий ряд цінних деревних порід – супутників – черешні, береки, в’яза, береста, лип повстяної і серцелистої, кленів – польового, клена-явора, гостролистого, татарського, горобини, ясена звичайного, верб. У цьому поясі введені цінні інтродуценти – каштан посівний, модрина Кемпфера, дуб червоний, оксамит амурський, сосна – чорна та Веймутова та інші.